|
|
|
Конкурс "Я- без імені"
| |
| Полинка | Дата: Субота, 07.01.2012, 21:53 | Повідомлення # 1 |
 Легенда
Група: Адміністрація
Повідомлень: 881
Статус: Offline
| Відкритий лист - звернення в засоби масової інформації до усіх мешканців міста Хмельницького.
З метою відстоювання природніх прав бездомних тварин та захисту їх від страждань і загибелі унаслідок жорстокого поводження з ними окремих осіб, виховання або укріплення моральності й гуманності суспільства, чого вимагає і Закон України "Про захист тварин від жорстокого поводження", ще з метою підтримки "Програми етичного ставлення до безпритульних тварин та регулювання їх чисельності гуманним та цивілізованим шляхом на 2007-2011р.р. в м. Хмельницькому", яку прийняла Хмельницька міська рада, а також враховуючи проблему неконтрольованого збільшення чисельності бездомних тварин у місті Хмельницькому, як і у всій Україні, серед школярів міста Хмельницького оголошується конкурс на написання (українською мовою) творів, розповідей, історій, бувальщин, віршів тощо на тему "Я - без імені..."
Конкурс триватиме з моменту опублікування цього тексту у ЗМІ до 29 травня 2010 року. Вік конкурсантів від 6 до 18 років.
Кожен учасник має право надіслати лише один невеличкий допис та, за бажанням, додати до нього не більше п'яти власноручно сфотографованих знімків (фотоапаратом чи мобільним телефоном), роздруковані навіть на звичайному папері, або ж не більше двох малюнків. Обсяг кожного твору, фотографії чи малюнка мусять бути не більше, ніж формат сторінки А4.
Усі роботи будуть зібрані в однойменну книгу "Я-без імені", яка планується видатися у вересні цього ж року. Цю книгу буде передано у музей міста Хмельницького, як доказ голосування молодого покоління хмельничан за гуманне та цивілізоване регулювання чисельності бездомних тварин, як у рідному місті, так і по всій Україні. Просимо усі засоби масової інформації також підтримати цю гуманну акцію методом розповсюдження цієї інформації та даного тексту звернення до дітей:
Привіт.
Хочемо тебе попросити: напиши хоч дещо про бездомну собаку, бездомного котика, які так потребують твого тепла: історію, якої ти був (ла) свідком; бувальщину, оповідану знайомими; вірш, який просто виплеснувся з тебе; твір, що крає серце болем; роздуми, через які втрачаєш спокій; вигадку, яка є часто дійсністю. Будь - що, небагато, від сили аж дві сторіночки. Помилки - дозволяються. Виправляння – нормально сприймаються. Закреслення - само собою зрозуміле. Головне - щоб написане тобою було таким же щирим, як і радість бездомного песика після твого співчутливого дотику. Можеш ще й тобою зроблене фото додати чи малюнок.
Ти знаєш, тварини змінюють людей на краще. Напиши ж ти так, щоб твої слова життя бездомних тварин хоч трішечки на краще змінили.Життя ж рятувати так легко.
|
| |
| |
| Полинка | Дата: Субота, 07.01.2012, 21:53 | Повідомлення # 2 |
|
Легенда
Група: Адміністрація
Повідомлень: 881
Статус: Offline
| Ось, наприклад, розповідь 10-річної дівчинки Оленки, яка мешкає в центрі Хмельницького:
„Це Діна, в неї теж цуцики в палаці під ступеньками.
Вона, Діна, дика.
Нас, дітeй, дуже любить,
але люди зробили їй щось таке,
що вона не може, хоча так хоче до нас підійти,
так хоче і не може.
Hавіть не поймаєш -
підійти ближче метра не дає.
її рік назад кинули в лісочку ,на прибузький, вона сутки вила.
я взала ліхтарик хотіла туди піти,
але там стремно.
а Pижик, Він дуже розумний, сидів весь час навпроти через обводну канаву, I від неї не відходив
Він її вивів і привів до своєї мисочки. Вони весь час разом (на фото з Діною) Рижик її чоловік.“
У нашому Хмельницькому є понад 30 шкіл.
В кожній школі навчається щонайменше 500 дітей.
Отже, коли ти, чи хоч половинка з усіх школярів напише один твір, то це вже буде близько семи тисяч підписів, які таким незвичним, оригінальним способом голосуватимуть за припинення знущань і вбивств песиків та котиків, яких є у Хмельницькому щонайменше стільки ж, понад 7 000…
Така акція ще не проводилась ніде і ніразу у світі. Тому кожен твір, наголошуємо, кожен твір, написаний школярем Хмельницького, одже і тобою, буде після літніх канікул виданий великою книгою під однойменною назвою "Я - без імені". Її ж, книгу, буде передано в музей міста Хмельницького, бо ж впевнені, вона змінить багато чого на добре.
До того ж, щонайменше 50 найкращих робіт будуть перекладані на іноземні мови та переслані різним організаціям світу, які захищають права тварин.
Одже, чекаємо на твого листа в поштовій скринці міста Хмельницького, вул. Прибузька буд.34 кв.162 . Хмельницька міська громадська організація захисту тварин "Врятуй життя"
Або E-Mail за адресою: save_a_life@ukr.net
Вкажи обов'язково твоє ім'я та прізвище, вік, назву класу та школи, дату написаного, а коли хочеш, то і домашню адресу чи телефон ( Наприклад Оленка Діброва, 10 років, 4-А клас, Хмельницької міської школи N 2, 12 травня 2010 року)
Отже конкурс "Я - без імені" розпочато і триватиме до 29 травня, останнього дня 2009-2010 шкільного року. Дуже - дуже сподіваємося зустріти і твоє ім'я у цій великій книзі "Я - без імені".
Хмельницька міська громадська організація захисту тварин "Врятуй життя"
Iнтернаціональне об'єднання захисту тварин „ Hundehilfe- Ukraine „ Німеччина.
|
| |
| |
| Полинка | Дата: Субота, 07.01.2012, 21:54 | Повідомлення # 3 |
|
Легенда
Група: Адміністрація
Повідомлень: 881
Статус: Offline
| Команда нашої організації та наші німецькі друзі хотять подякувати Уманець Катерині,учениці 7 Б класу Хмельницького] колегіуму ім.В. Козубняка за зворушливий твір на конкурс "Я- без імені".
Монолог бродячого песика.
Думають люди,що я ходжу між ними в пошуках,кого б вкусити,заглядаю до сумок,аби щось украсти.Чому ж вони не розуміють,як мені погано насправді.Що не треба мені їхні харчі та майно.А тим паче,навіщо мені їх кусати?Мені потрібно лише знайти свого Господаря.Того.шо з ним ми разом гуляли пізніми вечорами,в темноті,де трохи лячно,але ми були ВДВОХ і нас ніщо не могло налякати.Єдиного,чиї люблячі руки турботливо зважували мою їжу,аби я не набирав зайву вагу.Чи зрозуміти людям крик душі покинутої старої собаки?Чи можуть вони зателефонувати Йому.щоб знайшов мене,нагодував з любов"ю приготованою кашею і забрав до своєї оселі,пронизаною добротою,ласкою та взаєморозумінням між тваринами та Господарем?Не можуть...Невже так важко написати до газети,що я загубився?Написати,на що мене перетворило таке життя...Як я кульгаю,недобачаю,а на правому боці у мене рана від бійки.Але вона заживе,на відміну від іншої,великої та болючої- туги за Хазяїном.Але я вірю,що не буває незаживаючих ран і навіть від цієї незабаром не залишиться й сліду.Повірте й ви разом зі мною і тоді найпотаємніші собачі мрії можуть стати реальними.Лише повірте...і спробуйте зробити так,щоб моя історія більше ніколи не повторилась.
|
| |
| |
| Полинка | Дата: Субота, 07.01.2012, 21:56 | Повідомлення # 4 |
|
Легенда
Група: Адміністрація
Повідомлень: 881
Статус: Offline
| Твір кучеренко Яни, 2-ий клас
Це було весно, ввечері. Ми йшли додому. Раптом вибіг собака. Вид в нього був дружелюбний. Спочатку ми не звертали на нього уваги. Потім я трохи злякалась. Але він все йшов за нами. Раптом вибіг інший пес. Собака, який йшов за нами відігнав його. Потім ми дойшли до нашого під'їзду. Я і мама попрощались з псом.
|
| |
| |
| Полинка | Дата: Субота, 07.01.2012, 21:56 | Повідомлення # 5 |
|
Легенда
Група: Адміністрація
Повідомлень: 881
Статус: Offline
| Твір Султан Марії
Тварини-важлива частина світу.Вони допомагають людям у всьому.Наприклад,собаки дають людям таку рису,як сміливість тому,що ці тварини завжди вірні своїм господарям,котики не тільки вміють ловити мишей і живуть у квартирі для «краси»,але й вони ще й гарні лікарі.Люди і також і добрі,і вірні,і чуйні,але є і злі,і нечуйні,і безсердечні.Вони тримають тварин роками,а потім їх вивозять чи викидають,як ганчірку.Так трапилося і з нами.Одного разу люди вивезли кошенят в поле і залишили їх там.Одне кошеня голодне,холодне,мокре,брудне і ще зовсім маленьке прийшло до нас.Ми його взяли,нагріли,нагодували,напоїли,вимили і залишили жити в себе.Воно було з нами дуже довго.І ми його назвали Муркою.Коли моя бабуся розхвилюється,то вона бере на руки нашу Мурку і заспокоюється.А ще киця сама відчуває,коли у бабусі заболить серце.Тоді вона вискакує бабусі на руки і починає сильно муркати,після того бабуся перестає відчувати біль.Також киці дуже добрі «мами».Вони захищають своїх кошеняток від інших котів,гарно їх годують,носять їм мишок і навчають як себе поводити в природі.Одного разу кошенятко бігало в садочку,а біля нього була мама Мурка.В садок прийшов чужий кіт і напав на маленьку кицю.Тоді Мурка відчайдушно кинулась захищати кошеня.Також на вулиці у моєї бабусі є багато бездомних собачок.Одного з них я назвала Тарзан тому,що він дуже великий і має густу,кошлату шерсть.Хоч в нас є своя собака,але ми і вся наша вулиця годуємо Тарзана.Ця собака є настільки доброю,що всі її люблять.Тарзан завжди грається з дітьми,починаючи від двох років.Старших песик знає також всіх в обличчя.І коли люди йдуть додому або з дому,то Тарзан підходить до них і починає виляти хвостиком.Та він тут не сумує без інших собачок тому,що з ним завжди гуляє маленька собачка Тузік.Його ми також любимо.Завжди,коли він бачить когось на вулиці,то підбігає,виляє хвостиком і перевертається на спину,щоб йому погладили животик.Разом з Тарзаном і Тузіком деколи ходять і інші собаки,але в них імен немає,бо вони бувають в нас рідко і йдуть шукати людей,які б їх забрали далі.Я вважаю,що в цих людей кам*яне серце,бо тварини також живі і вони також люблять ласку,тепло,любов,доброту.В нас на вулиці також є і котики,але їх не завжди люди годують,бо вони дуже боязкі і не підпускають людей до себе.Можливо,в їхній пам*яті залишилася образа на господарів,які в них були раніше.У моєму будинку є люди,які люблять тварин і деколи собачки живуть в нашому дворі.Ми їх підгодовуємо,деяким даємо імена,але також є люди,які не люблять тварин.Їм вони заважають,тому собачки не завжди довго живуть у нашому дворі.Потрібно з самого дитинства піклуватися про тварин,адже вони цього потребують.Немає жодної вулиці,де б не було бездомної тварини.На кожній зупинці,в кожному дворі,в кожній частині міста ми зустрічаємо бездомного котика чи собачку.Треба любити і рятувати тварин,адже ми пов*язані між собою!
|
| |
| |
| Полинка | Дата: Субота, 07.01.2012, 21:57 | Повідомлення # 6 |
|
Легенда
Група: Адміністрація
Повідомлень: 881
Статус: Offline
| Твір Асафатової Анастасії
Тварин я люблю з самого раннього дитинства.Особливо мені подобаються собаки,адже недарма говорять,що собака-найкращий друг людини.Ця тварина найвідданіша,ніколи не зрадить та завжди буде поруч з тобою.Я знаю багато собак,а особливо багато їх по дорозі до моєї школи.
З самого початку мого шляху на тролейбусній зупинці мене зустрічає Ванюшка- самий лагідний та грайливий песик.Колись він жив у родині,але захворів і його просто викинули на вулицю.З того часу він живе на зупинці та потайки мріє,що колись знову зустріне свого господаря,який візьме його до себе,буде любити та дбати про нього.Проходжу далі через дорогу.Тут мене зустрічає Вухаста(я назвала її так за довгі гострі вушка).Побачивши мене,вона одразу лягає на спинку і виставляє животик,щоб її погладили.Ця собачка- сама доброта та ніжність.В її очах можна побачити якусь тугу та тривогу.В своїх собачих мріях вона мабуть також бачить поряд з собою люблячу родину.І я разом з нею всім серцем сподіваюсь,що її мрії обовязково здійсняться.
Пройшовши далі,мене зустрічає Школярка.Її назвали так тому,що вона часто полюбляє бувати у дворі школи і її знають майже всі школярі.Школярочка лагідна,добра собачка,але у її погляді відчувається якась недовіра до людей.Можливо,у неї також колись були господарі та їй заподіяли щось таке,чого вона досі не може забути.
У дворі будинку,що знаходиться також неподалік школи,живе ще одна моя подружка – Варвара.Вона улюблениця мешканців цього двору,всі її підгодовують та доглядають за нею.Варвара – надзвичайно розумна собака та чудова мама.У неї гарні цуценята,за якими люди стають у чергу.
Який короткий шлях до школи,а скільки тут можна зустріти справжніх та відданих друзів!Всі вони завжди радо зустрічають мене,у їх поглядах можна побачити безмежну тугу за тим єдиним,хто б став для них просто господарем.Якби у мене була можливість,я забрала б їх всіх до себе.Але,на жаль,такої можливості у мене немає.І я щиро вірю,що колись всі безпритульні тварини знайдуть люблячих господарів,адже вони заслуговують на краще життя.І можливо тоді у природі запанує взаємна гармонія між людьми та тваринами…
|
| |
| |
| Полинка | Дата: Субота, 07.01.2012, 21:57 | Повідомлення # 7 |
|
Легенда
Група: Адміністрація
Повідомлень: 881
Статус: Offline
| Твір Власюк Юлії (учениці 8-Г класу СЗОШ №8)
Врятуй життя!
Який великий та мальовничий наш світ!Але,нажаль,тут як і в звичайній казці,панує добро і зло.Звичайно,в кожній казці добро завжди перемагає зло.І як би нам хотілось,щоб і в реальності було так само.Кожний хотів би,щоб цей світ,в якому ми живемо,завжди був і залишався неповторним,добрим,затишним.Щоб кожний із нас почував себе частинкою цього світу,а не навпаки- відчуженим від нього...Ми завжди сповнені своїми справами і проблемами,часто кудись поспішаємо.Нам деколи здається,що проблеми,які оточують нас,такі великі та невирішальні.Ми заклопотані та повністю занурені у буденне життя.Але часто проходячи повз бездомну собаку чи котика,ми навіть не замислюємось,як почувають себе вони?Адже вони також живі,вони вміють любити та ненавидіти,вони здатні відчувати наше ставлення до них,яке інколи буває жорстоке.Деякі люди не сприймають їх за живих,проходячи вони навіть і не поглянуть в їх щирі та сповнені надії оченята...Насправді ж,наші проблеми та невдачі просто невидимі на фоні їх життя.І ніхто не задумується,як важко воно минає.Живучи на автобусній зупинці,в підвалах,каналізаціях чи просто де-небуть,вони завжди відчувають себе покинутими.Звичайно,знаходяться такі люди,в яких хоч трішечки прокидається почуття жалю і вони годують цих тваринок.Комусь пощастить і його приймуть у свою сім"ю.Але так буває далеко не з усіма.Сповнені великої віри та надії,вони часто шукають між людей того,хто їх хочаб погладить і подасть крихти хліба.Хоч безнадійно,але все ж надіються...В їх очах,милих і глибоких,як океан,можна побачити все:велику любов до життя,за якого вони хапаються щосили,і в той же час,безмежну ненависть до нього.Чому ж життя таке жорстоке до цих тварин?Люди просто вбивають їх,а деякі помирають від голоду чи хвороби.Є собачки що живуть на вулицях,які ніколи не були домашніми улюбленцями.Вони не знали людського тепла і ніколи не були щасливими від їхніх ніжних обіймів.Вони просто народились на вулиці.Тепло та любов,хібощо,вони могли відчувати тільки від своєї матері,яка вигодовувала їх своїм молоком,а в дорослому віці шукала для них їжу,якою приходилось обмежувати себе.Крається серце,защораз слухаючи новини чи телепередачі про бездомних тварин.Виникає питання:Хіба не ми (люди),руйнуємо їхні життя?Чому більшість котиків та собак живуть на вулицяхі біля контейнерів зі сміттям?Хіба не ми винні в цьому?Адже ми відповідальні за них.І якщо ми купуємо чи беремо додому якусь тваринку,то ми повинні піклуватись та доглядати за нею.Але ж часто трапляється так,що люди,намилувавшись та награвшись нею,пізніше викинули її на сміття як стару,набридлу іграшку.Або ось випадок із життя.Коли в одній родині захворіла собака-вони виставили її за двері,позбавивши і домівки,і любові,і простого теплого спілкування та співчуття.Вони просто викреслили його із свого життя.Люди,які були для нього всім його сенсом життя,яких він любив і віддавав їм свою любов,покинули його напризволяще.Бідолашний жив на тролейбусній зупинці,дивився на людей самотнім,проводжаючим поглядом.Він так мріяв знову зустріти свою сім"ю,щоб якогось радісного дня підійшли до нього,торкнулись його чола і усміхнувшись,промовили такі прості,але такі важливі для нього слова:"Ходімо зі мною,будеш у нас жити!"Минали дні,тижні...Хворий та безпомічний,він лежав під лавочкою,мокнучи під прохолодним дощем.Здавалось,що життя скінчилось для нього.Але на щастя- знайшлися люди,які врятували життя цьому милому створінню!Ці люди взяли його до себе жити,вони вилікували його і подарували йому всю свою любов,на яку він дійсно заслуговував.Життя набуло веселих та яскравих барв і про його безмежне щастя можна тільки здогадуватись.На жаль,тварини не вміють розмовляти,але про їх емоції та почуття можна прочитати в їхніх обличчях.Варто тільки поглянути в їх очі,приголубити їх,обійняти і вони віддячать вам. Можна побачити та відчути їх внутрішню усмішку,а любов свою вони віддадуть тобі усією душею!Звичайно, вони для нас із життя лише сторіночка,а ми для них-усе життя!І тільки нам вирішувати,яким це життя для них буде…
|
| |
| |
| chibaira | Дата: Неділя, 06.10.2013, 23:22 | Повідомлення # 8 |
 Легенда
Група: Модератори
Повідомлень: 1449
Статус: Offline
| 
Катя Уманець нарешті отримала свій подарунок за чудовий твір)))
У собак лишь один недостаток – они верят людям… (Элиан Дж. Финберт)
|
| |
| |
|
