Сьогодні возила Маню на прівівку. На це було дуже весело зі сторони дивитись. Вона не була схожою на бездомну собаку. Давайте я Вам розповім все по порядку: В обід я прийшла до Мані. Вона разом з Кері пробували залізти в одну коробку (шкода що у мене з собою не було відеокамери), з них всі люди сміялися. Якщо Маня змогла залісти в коробку, то тоді голова Кері була у Мані біля живота, а попа "на вулиці" (на землі), потім навпаки, Кері хватала Маню за вухо, витягувала з коробки і сама туди залазила. Тоді Маніна попа опинялась "на вулиці". І таке може длитись цілий день. Хоча кожна з собак має свою коробку, але вони завжди воюють(в доброму сенсі), за одну і туж саму коробку.
Хвилин через 15 я їх розборонила, і почала одягати на Маню нашийник. Тут також не обійшлось без пригод. Кері також хотіла всунути свою мордочку у той самий нашийник. Це длилось до тих пір поки я не дала Кері їсти.
Далі ми пішли на зупинку. Я вирішила, що не буду брати таксі, а попробую Маню завести на тролейбусі, так як в автобус її не хочуть брати.
До зупинки нас проводжали всі собаки, в тому числі і Кері. Коли приїхав тролейбус, Маня не захотіла в нього заходити, мені прийшлось брати цю тридцяти пяти кілограмову тушку на руки і заносити в тролейбус. В той самий час Кері вирішила, що вона також їде з нами і забігла в тролейбус. Я сподіваюсь у Вас вийде уявити, як я однією рукою тримаю Маню щоб вона не вибігла з тролейбуса, а іншою намагаюсь вигнати з нього Кері. І як назло всі люди що їхали в транспорті, боялися Кері, і ніхто не виганяв її. Так ми помучались хвилин 5. Потім мені на допомогу прийшла кондуктор. Вона намагалась вигнати Кері, але та вирішила що з нею граються і почала бігати по тролейбусу(на щастя транспорт був майже пустим), ну ще хвилин через 5 ми все таки справились, Кері була на вулиці, а Маня розляглась на сидінні в тролейбусі.
Слава Богу що наступну годину (поки ми їхали в лікарню), пригод майже не було, не враховуючи те що ми всю дорогу боролися за те хто буде сидіти на сидінні , а хто на землі.
І ось ми доїхали до ветлікарні. На великий подив до лікарні Маня добігла, навіть дуже швидко зайшла в лікарню, а ось біля кабінету лікаря почались проблеми. Маня стала як статуя, і не хотіла йти ні вперед, ні назад. Ну і ось знову я беру цього кабанчика і заношу у кабінет. На столі вона сиділа дуже весело, на попі, задні окорочка виставила вперед, звісила вуха, і не реагувала ні на кого, робила вигляд що вона невидимка. Лікар довго з нею говорив, щоб вона почала на нас реагувати, потім оглянув її, і почав готувати укол для прививки. І ось тут новий сюжет для нашої комедії. Побачивши шприць, Маня почала вити (як виявилось вона їх дуже любить), ми спочатку незнали що відбувається, вона не гарчала, не тікала, а просто сиділа і вила. Навіть кіт на сусідньому столі почав нявкати. Так вони на пару поспівали хвилини зо дві, і заспокоїлись. Нам зробили укольчик і ми почали оформляти паспорт. І з якогось переляку медсестра подувала що наша Маня це кобель, лікар сміявся дуже довго коли прочитав що у паспорті написано що наша Маня-хлопчик. Паспорт звісно нам поміняли.(добре що одразу це помітили, бо на кордоні неправильно би нас зрозуміли).
Тепер ми їдемо додому.
В тролейбус ми сіли напрочуд добре, мені навіть не прийшлось брати Маню на руки. Пів дороги ми проїхали б'ючись за те хто буде сидіти на сидінні, а хто на землі. Звісно мої 55 кілограм перемагали її 35, але Маня сильний соперник, декілька раз все таки мене скинула. Але це пусте, не дивлячись на те що у нас сніг лежить, я була схожа на свиню, яка щойно вилізла з болота і незнає що таке вода, а Маня була гарненькою чистенькою собачкою яка собі спокійно сиділа і ухмилялась. Вона всю дорогу з мене сміялась.
Вже коли ми проїхали десь половину шляху, в тролейбус хайшло три міліціонери з нашого районого відділку, вони добре знають Маню, але не впізнали її так як вона була в нашийнику, та ще й сиділа біля мене....А ось Манька їх одразу впізнала... Спочатку вона почала на них гарчати, міліціонери злякались, але не відійшли в бік, потім Манюня зрозумівши що її не хочуть слухати, почала погавкувати на них, але не голосно, щоб не сполохати людей які їхали у транспорті разом з нами, тоді наші міліціонери злякались і відійшли трішечки назад, але Маня не промах, вона зрозуміла що від неї ховається її ворог, почала йти у наступ і перебралась на інше сидіння (нам знову повезло і тролейбус був напівпустий), і такі маневри з міліцією і Манею продовжувались до тих пір поки тролейбус не приїхав до нашої зупинки. І тут як назло міліціонерам також потрібно виходити... Ви би бачили як вони вилітали звідти. За нашою любою міліцією тільки вітер засвистів...
Ну а Манька, довольна собою вийшла зі мною і ми пішли до її коханої коробочки. Там нас уже зустрічала Кері з кавалером.
Я усіх покормила, напоїла водичкою, і пішла додому, а дівчатка попоївши знову затіяли війну за кохану коробочку.
Ось така у нас сьогодні вийшла цікава поїздка до ветеринара. Я її не абуду ніколи і ще довго буду памятати цей день. Правда мені здається що не я одна буду його памятати
Усіх цілуємо Поліна та Маня, в епізодах Кері також усіх чмокає!!!!
